Натрапив на мапи губерній Російської Імперії від 1821р.
Бердичів ще містечко і знаходиться на межі між Волинською та Київською губерніями.
Мапи цікаві тим, що на них деталізована дорожня мережа того часу - поштові та проїзджі тракти.
Відстані між поштовими станціями - стандартні, в 20 верст.
Натякає, що дороги-маршрути виникли не випадково, а були сплановані з розумом.
В приватному(!) Бердичеві сходяться купа доріг:
Головна поштова дорога. Дві:
Для швидкісних шляхетних "маршрутчиків". Мала поштові станції, де можна було "підзаправитись" - змінити коней, "діліжанс"..
- з півночі, з губернського ЖИТОМИРа через Кодню.
Сам Житомир зв'язаний з Новоград Волинським і далі на Захід, Мінською губернією - через Черняхів-Ушомир-Овруч, з Києвом - через Коростишів-Радомисль-Рожів-Білогородку.
-- південно-західна, з Подільської губернії через Уланів-Райгородок
Велика проїзджа дорога
так розумію, що це торгові тракти для нагружених возів. Для плебса
З Бердичева йдуть шляхи на:
- на Чуднів через Пяшки
- на Любар через Озадівку-Янушполь-Краснополь
- в повітову Київської губернії МАХНОВКУ.
Сама Махновка має поштові тракти
-- на південь через Самгородок-Липовець-Гайсин Подольської губернії
-- на губернський Київ - через Белопольє-Ружин-Сквиру-Білу Церкву-Васильков
На мапі Волинської губернії відмічена "повітова дорога" на Білопольє Київської губернії.
На мапі Київської губернії цей маршрут - велика проїздна дорога.
Враження
досить продумана розгалужена дорожна мережа
- що означає значний рух між містами-повітами-губерніями
- що натякає на безпеку цих переміщень
швидше за все, дорожна мережа дісталася Російській Імперії в спадок від Речі Посполитої.
Припускаю, що вибудовувалася, як мінімум з часів Івана Мазепи (а можливо й раніше, бо якось князь Римської Імперії Іван Мазепа був меценатом для Єрусалимського храму, а без доріг це гроші на вітер))
Пам'ятається, що серед податків був обов'язок місцевих громад підтримувати дорогу в нормальному стані.
Автодори і Великі будівництва з'явилися вже в 20ст ))
Також громади посильно відповідали за безпеку на дорогах в межах відповідальності. Війти, старости, тисяцькі-соцькі..
Та й охоронні грамоти, які видавалися мандрівникам тих часів, як би також натякають, що відносна безпека була.
Як і дороги..
А ще є цікава згадка "аргатів і реджиперів" 1754року - українців-заробітчан в Криму ;)
А ще на початку 19ст в метриках сіл зустрічаються записи про не місцевих воспріємників. Наприклад, в 1804 Семенівських Вакулюків був навіть кум з Кодні(20+км). Роками пізніше все помітніше стала закритість людей в своїх селах - московити намагалися насадити свою версію кріпаччини..
p.s. Знайшлися тогочасні свідчення про наші дороги..
Знайшов книгу, точніше, уривки цієї книги загострили мою увагу на різновиді доріг навколо Бердичева, і після мап захотілося більш детально ознайомитися з нею. Отже:
Книженція 1837р з "Типографія Императорской Россійской Академіи. СанктПетербургЬ"
Називається "Записки русскаго путешественника, А.Глаголева сЬ 1823 по 1827 годЬ. часть І Россія. Австрія".
Якраз до наших мап.
Я розібрав її окремо, бо надто цікавою виявилася з різних точок зору - читать тут!
Стосовно ж тогочасних доріг маємо такі свідоцтва:
Дороги
На мапах все виглядає гарно: головні дороги, другорядні. Судячи з книги, доріг, типу римських, між містами ще не існувало:
- дорога від Броварів до Києва (точніше переправи через Дніпро) йшла через ліс по глибокому піску!
- Дніпро долали корабликами: "Широкій ДнЕпр сЬ яростію катилЬ бурньія волньі; длинньія и узкія суда боролись сЬ грозною стихіею. Когда мьі отвалили отЬ берега.." - для наглядності можна глянуть картину 1840р художника Сажина "Переправа біля Києва"
- з Киева до Радомисля дорога болотистими лісами по довгим плотинам!
- А ось і опис доріг від Бердичева: "ЧерезЬ БердичевЬ есть прямая и кратчайшая дорога изЬ Кіева вЬ РадзивиловЬ. Но єту дорогу вЬ полномЬ смьіслЕ можно назвать операціонною линіею ЕвреевЬ; на ней нЕтЬ другихЬ станцій, кромЕ ЕврейскихЬ и пчти нЕть другаго народонаселенія, кромЕ Еврейскаго. Боясь голода, жаждьі и безсонницьі, встрЕчаемьіхЬ обьікновенно вЬ неопрятньіхЬ корчмахЬ, я рЕшился возвратиться на почтовьій тракЬ, чрезЬ ЖитомирЬ."
Дорожня інфраструктура
- На самій дорозі розташовані станції, логістичні хаби тих часів.
- В населених пунктах, чи поблизу них, розташовані таверни, корчми і, навіть, "гостинницьі"
автор пафосно описує підмосковну корчму з двох частин: "нижнее назначено для простаго народа, а верхнее состоитЬ изЬ свЕтлицЬ, украшенньіх божницми и довольно опретною мебелью", "По стЕнам развЕшаньі портретьі Кутузова, Багратіона, Вишгенштейна, Платова и другихЬ героевЬ 1812 года; Єстампьі, представляющіе пожарЬ Москвьі и сраженія сЬ Французами; карикатурьі на ФранцузовЬ и наконец нравственньія и сатирическія картинки в народномЬ вкусЕ".
В Малоросії та Європах все гірше та бідніше для мандрівного русскага.. ;)
Також є опис "Еврейскія корчмьі, состоящія изЬ огромньіхЬ дворовЬ, крьітьіхЬ вЬ родЕ нашихЬ помЕщичьихЬ рьігЬ, сЬ двумя противоположньіми воротами". Там без іконостасів та портретів.
Також автор відмічає, що корчма для євреїв, яких в дорозі нагнала субота, була місцем молитви. В Рос.Імперії корчмарями були лише? євреї..
Транспорт
Транспортом тих часів були річкові суда і різні види використання коней/волів.
Для мандрівок використовувалися: карети, "летучая тройка", поштові повозки, поштові диліжанси-риндвани з німцем-кондуктором (в Австрії), "извощики" (в Перепису 1897 села під Радомислем бачив велику кількість міщан, що харчуються извозом).
Москалик постарався описати умови мандрівки в Австрійській Імперії. В рАссіі, канєшна, лутше:)
"ВЬ Австріи есть три способа путешествовія: дилижансЬ, почта и извощики вольньіе.
Дилижанс, есть огромная махина, нагруженная чемоданами и пакетами. ОнЬ растетЬ вЬ длину и ширину сЬ каждою станцією; отЬ того что на каждой станціи кладутЬ вЬ него новьія посьілки и казеннЬія бумаги. КромЕ положенной суммьі за мЕсто, путешественникЬ обязанЬ закономЬ платить еще на водку почталіонамЬ. Четьіре огромньія лошади тащутся очень медленно; кондукторЬ и кучерЬ просьіпаются только для того, чтобьі зайти вЬ трактирЬ и сЕсть за бездонньія кружки..
Почта Австрійская и вольньіе извощики таке довольно медленньі и представляютЬ путешественнику множество другихЬ неудобствЬ..
Если карета, пробЕгающая вЬ сутки отЬ 17 до 18 миль, т.е. около 126 верстЬ, заслужила названіе целерифера (скоробЕжного), то какЬ же назвать наши почтовьіе повозки, пробЕгающія вЬ сутки 200 и более верстЬ? назовемЬ ихЬ самолетами."